Від минулого до сьогодення

Дата: 21.05.2021 09:41
Кількість переглядів: 1744

З нагоди Дня української вишиванки, який цього річ припадає на 20 травня, у Чинадіївському будинку культури організовано виставку «Від минулого до сьогодення».

Українська народна вишивка - це цінне надбання культурної і матеріальної спадщини етносу, важливе джерело вивчення його минувшини. Вишивка відображає особливості тривалих культуротворчих процесів різних історичних періодів, передає світоглядні уявлення та естетичні вподобання українців.

Упродовж століть формувалися і викристалізовувалися найхарактерніші етнолокальні та мистецькі характеристики вишивки, з покоління у покоління передавалося вміння творити голкою вишукані узори. Синтез традиції та новаторства, архаїчного і професійного, буденного та святкового дає можливість говорити про вишивку як високохудожній витвір народного декоративного мистецтва України.

Художньо-стильові й естетичні особливості вишивки залежать від матеріалів і вишивальних технічних прийомів, які безпосередньо відіграють важливу роль у створенні різноманітних орнаментальних композицій. Основним матеріалом для традиційної вишивки слугували нитки різного ґатунку - конопляні, лляні, вовняні, шовкові, бавовняні - доморобні та промислового виготовлення. Залежно від призначення виробу та соціального статусу власника в декорі використовували і більш дорогі матеріали: металеві нитки (сухозліть), бісер, стеклярус, лелітки та ін.

Використовують нефарбовані нитки натурального забарвлення (сірі, білі, восковані), фарбовані органічними барвниками, переважно рослинного походження, а також нитки промислового виготовлення. Народні вишивки тривалий час виконували на матеріалах, виготовлених у натуральному господарстві: льняних, конопляних, вовняних тканинах, а також на шкірі. Однак із розвитком промислового текстильного виробництва та під впливом міської моди впродовж ХХ ст. доморобні тканини були витіснені промисловими, що певною мірою вплинуло на художньо-стильові характеристики вишитих виробів.

В Україні відомо понад 100 видів різноманітних технічних прийомів вишивання: окремі з них використовують до сьогодні, деякі - призабуті, що спонукає до їх відтворення. Переважає низинка, хрестик; побутують - виколювання, вирізування, верхоплут, лічильна гладь, ланцюжок (тамбурний шов), плетінка (козлик), різні варіанти «по брижах» (по складках), мережка, змережування, обметиця, техніки горизонтальних стібків (мотане, кафасор, поверхниця, набирування), курячий брід, ретязь, штапівка, стебнівка; а рідкісними є «колодки», «розчохи», качалочки, «позаігленне». Використання певного стібка чи технологічного прийому часто залежить від призначення виробу, який оздоблюють, його розмірів, а також використаних матеріалів.

В Україні вишивкою прикрашали різні види народного одягу: сорочки, керсетки, спідниці, фартухи, свити, сердаки, кожухи, кептарі, зокрема головні убори - очіпки, перемітки, хустки. Окрім орнаментальних композицій - як оздоблення - вишивальні прийоми використовували для з’єднування деталей. Різноманітні змережувальні шви надавали виробам завершеного вигляду, додаткової декоративності, ставали інколи упізнаваним маркером локальної належності.

Вишивка є невід’ємною частиною оздоблення предметів народного побуту. Чільне місце в традиційній культурі українців відводиться рушникам різного призначення: побутовим «утиральникам», весільним, поховальним. З такими виробами в українців пов’язано багато звичаїв та обрядів. Наприклад, ткані вироби з вишитим декором виконують функції дарунка між родичами у весільних ритуалах. Рушники використовують в обряді хрещення новонародженого. В селянських хатах домашні ікони прикрашали рушниками-божниками.

Поширеними в народному побуті були й інші інтерєрні тканини, якими прикрашали житло. Це, зокрема, скатертини, пошивки, підзори до простирадл. Та зі зміною внутрішньої обстави традиційного житла українців та впливу соціокультурних чинників від другої половини ХХ ст. народні тканини здебільшого набувають декоративної функції. Окремі типи текстильних виробів виходять з побуту, натомість з’являються нові: декоративне панно, портрет, картина.

Взорам української народної вишивки притаманне велике розмаїття орнаментальних композицій та колористичного вирішення. Залежно від історичного періоду, етнографічної належності, взаємовпливів особливостей пограниччя та культур сусідніх етносів, вишивка вирізнялася художньо-стилістичними ознаками, характерними для окресленої території чи навіть окремого осередку.

Сьогодні історія вишивки викликає жваве зацікавлення та водночас є об’єктом численних дискусій. У різних джерелах можна почерпнути відомості про те, що вона сягає часів, відколи людина навчилася шити одяг.

Упродовж століть українська вишивка зазнала чималих змін. Вони торкнулися мотивів орнаменту і колористики, матеріалів та прийомів вишивання. Зокрема, інтенсивне розповсюдження від середини ХІХ ст. промислових тканин і матеріалів для вишивання внесло корективи в художньо-стильові особливості. Утім через такі впливи вишивка не втратила своєї привабливості, а навпаки - щораз захоплювала і привертала увагу своєю унікальністю та впізнаваністю. Реакцією на цей динамічний і незворотній процес відходу від традиційних вишитих мистецьких пам’яток стало прагнення багатьох провідних діячів культури, прогресивної інтелігенції та широкого кола громадськості наблизитися до джерел української давнини і якомога ширше її популяризувати.



« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь